Сумнівні роздуми щодо Союзу та його наслідків
Особистість формується в дитинстві – в один голос стверджують психологи. Так само і моя епоха, з усіма своїми глюками, теж формувалася надцать років тому, і щоб зрозуміти, чому вона саме така, яка є зараз, давайте перенесемось у її дитинство.. рік так... у вісімдесятий, минулого століття.
Радянські громадяни такі ж збентежені і милі, як і персонажі з дівчачої гри «The Sims». Ну, хіба вони не кумедні? На квартирниках молоді люди розговляють горлянки «Біоміцином» (Біле-міцне), а потім наввипередки перед дівчатами волають шансон-блатняк «під Висоцького», у той час, коли у залах кинотеатрів їхні мами-папи з середньою спеціальною, йорзають у кріслах, тренуючи зір фільмами Рязанова, знятими на пошарпану плівку Шосткінського заводу «Свема».
Але весь хард-кор не в цьому. Медаль мала зворотній, і дуже пікантний бік – коли прості громадяни зі своїх вікон бачили лише «залізну завісу», все найцікавіше відбувалось у Кремлі, там вже тоді владними коридорами, разом із протягами, літав дух сучасності, модності та стильності. Саме там, у царських покоях, де зараз ледве чутно крокують екс-кадєбєшники, ще не так давно човгав перший радянский емо-бой – Леонід Ілліч Брежнев.. На перший погляд абсурдне твердження, погодьтеся, але за такий повальний наплив дівчат та хлопців, у чорно-рожевому, яке ми бачимо сьогодні, у нашу епоху, ми повинні дякувати саме Генсеку.. Дивіться, що збирають емо? Правильно, значки! А у Льоні – їх цілий мішок був – знали у Кремлі його пристрать до них, і все дарували та дарували, вже й значок Героя Радянського Союзу підігнали не один раз, а йому все мало було. Льонькіна широка душа бриніла, як ще не перерізана вена юного емо-кіда, так хотів, бідолаха, носити обятугуючи джинси з рожевим ремінцем, але нажаль, ця мрія так і померла у розквіті років – партійний дрес-код подібні речі не дозволяв.
А є секретна інформація, ніби власник найгустіших та найсексуальніших бровей Союзу, в Америці, навіть, сумочку зі Спанч Бобом собі замовив, щоб на неї всі значки, що в нього були, почепити та ходити з нею на зібрання політбюро, але до адресата вона, нажаль, не дійшла – мабуть, на почті стирили..
А яке кредо в емо-культурі? Емоціоналість перш за все.. Так ось, всі ж пам’ятають ці палкі та емоціональні поцілунки Брежнева, майже з усіма підряд? Ото ж бо й воно! Так що, якби Леонід Ільич дожив до наших днів, я впевнений, що вітали б його з днем народження святковими піснями не Кобзон з Ротару, а Taking Back Sunday, Jimmy Eat World та Fall Out Boy. Отже, не так все було совково у Союзі, як здається.. і всі фішки нашої теперішньої епохи пішли звідти.. Теперь ви мені повірили?
А взагалі, якщо без жартів, як український телепростір на вісімдесят відсотків забитий дешевими російскими серіалами, так і моя епоха – на вісімдесят відсотків складається з трупного сморіду Союзу, який ніяким «Туалетним Утёнком» не вбити. Найфіговіша ситуація з культурою. В мене таке враження, що всіх пост-радянских артистів особисто викохав та винянчив Олександр Масляков, а потім за великі гроші віддав їх на всиновлення командам КВК, щоб останні мали підгрунття для свого гумору. Митці, що й казати, вийшли колоритні – підколювати їх все новими і новими жартами, можна до настання на нашій планеті льодовикового періоду..
А я якщо зовсім стисло.. Моя епоха – after–party після довгих літ Радянського Союзу, яке, якщо придивитись – є просто галімим.. совковим.. похмєлом..